Про стратегію Майдану

Валерій Пекар

Щось потрібно робити з Майданом. Коротко: він нам потрібен, але не може залишатися у тому вигляді, який є. Це узагальнення розмов і листування, без перебільшення, із сотнями людей різних соціальних та вікових категорій.

Майдан тримається, але його енергетика падає. Все більше негативу, втоми, розчарування, а часом і радикалізації. Чому б його нарешті не розпустити? Чому б не розійтися по домівках? Чому б не перевести народний спротив у повністю нові форми, такі, як Автомайдан чи КолоВорот, чи те, що робить ДемАльянс, — ефективно, сучасно, організовано?

Тому є чотири причини. Майдан виконує в системі народного спротиву чотири важливі функції.

1. Цвях у стільці. Необхідною умовою перемоги народного спротиву є зміна картини світу можновладців — як керівників правлячого режиму, так і опозиції. Для того, щоб картина світу змінилася, треба, щоб було наочно видно: поточна картина світу не відповідає реальності. Майдан якраз і показує: хлопці, щось у вашій картині реальності не так. Ті, кого ви вважали бидлом і сірою масою, насправді самостійні громадяни. Майдан на центральній площі столиці нагадує про це кожну мить.

2.Місце народного віче. Важливо, щоб час від часу на Майдан виходило півмільйона громадян. Хоча б раз на два-три тижні. Нагадати про себе. Якщо не тримати місце у фізичному просторі, то його перегородять та перекопають, і фізично не буде місця для Народного віче чи хоч там як його називати. Іншої такої площі у центрі міста нема. Не буде утримуватися територія — не буде півмільйона, не буде тиску і впевненості у силах, не буде багатьох речей, без яких спротив неможливий.

3. Територія поза впливом режиму. Саме тут відбуватимуться соціальні процеси, які будують підвалини нової країни. Сюди не можна вдертися і всіх заарештувати. Тут безпечно. Тут нова атмосфера — яку, можливо, ніколи не вдасться створити в іншому місці. Над цим місцем не висить темна хмара беззаконня і приниження, що покрила всю країну.

4. Символ. Майдан — символ спротиву, і цей факт не можна применшувати.

Що ж робити?

Для відповіді на запитання треба зануритися в історію — адже саме там, як вчить наш славетний мислитель Ярослав Грицак, є корені тих процесів, що відбуваються з нами сьогодні. Історія має надзвичайну тяглість, каже він. Сьогоднішня Україна — це підсумок не 22 років незалежності і не 70 років радянської влади, а сотень років розвитку.

У середині грудня російський журналіст Аркадій Бабченко, здається, першим визначив: Майдан — це Запорізька Січ. Той самий напівпохідний, напіввійськовий, напівцивільний спосіб життя, який асоціюється у кожного з козацтвом. Він сказав (спеціально залишаю мовою оригіналу для збереження сенсів): «Майдан — это территория воли. Не свободы и не вольницы, а именно воли — это украинское слово лучше всего характеризует происходящее здесь». Майдан — це спільнота вільних людей, додає журналіст, які не визнають над собою жодної влади, окрім такої, яку вони готові визнати над собою самі. Це окремий організм, окремий інститут прямої демократії.

Це багато чого пояснює. Характер Майдану, його реакцію на виклики і проблеми, на владу й опозицію. Але не будемо відхилятися від теми.

Що робила Запорізька Січ взимку? Одружені козаки розходилися по домівках, до дружин і дітей. Неможливо було прогодувати взимку таке товариство. Розходилися, щоб побачити і побавити рідних, відчути смак мирного життя. Але були готові повернутися «на базу» за першим сигналом тривоги або з початком «сезону».

Водночас Січ не залишалася порожньою. Там стояв невеличкий гарнізон, що тримав територію як символ, як фортецю і як базу для розгортання. Військовою мовою, це була «кадрована частина». Інакше навесні або по тривозі можна було повернутися на порожнє місце.

Так само треба вчинити і з Майданом. Перетворити його на постійну базу для розгортання. На «кадровану частину» із змінним особовим складом. Зробити Майдан компактнішим, щоб витрачалося менше ресурсів і, з тактичної точки зору, можна було оборонити периметр. Навести військовий порядок. Прибрати хаос вольниці, який притаманний великому зібранню. Тримати Майдан як компактний і впорядкований зародок нової країни, цвях у дупі можновладців, символ волі. Перенести енергію і ресурси, що вивільняться, на інші, більш ефективні та сучасні форми спротиву.

Але для цього Майдан має остаточно стати самоврядною структурою. Не в розумінні політичної гри, а з точки зору життєзабезпечення. Тут мають остаточно закріпитися самоврядні структури фінансування, розподілу ресурсів, юридичного, медичного, інформаційного забезпечення тощо — структури, які вже існують, але не мають усієї повноти влади і відповідальності. Розгорнутися і закріпитися так, як виглядає сьогодні Самооборона Майдану (хоча і там є що поліпшити). Тоді це й буде справжня Запорізька Січ — зі своєю старшИною, порядками, правилами і структурами. Хай це називається «уряд Майдану», чи «рада старшИни», чи «штаб», неважливо. Це мають бути люди, які повсякчас знаходяться на Майдані, живуть ним, користуються загальною довірою і повагою. Такі люди напевне існують.

І тоді точно вже встановляться дружні й партнерські відносини з опозиційними політичними силами — бо такі відносини можуть бути лише між суб'єктами. А Майдан досі не став таким.

Але цьому всьому бракує однієї важливої речі — стратегічного сенсу. Пропоную варіант, який бачимо ми з однодумцями, не претендуючи на істину.

Якщо не готуватися ретельно до виборів, то на них переможе Янукович. Без тиску адмінресурсу та без фальсифікацій це буде важко, але він переможе за рахунок ядерного електорату та розпорошення сил опозиції. Із тиском адмінресурсу він переможе впевнено. Завдяки фальсифікаціям він переможе впевнено у першому турі. Тож треба готуватися. Опозиційні сили самі не впораються, як ми вже бачили на довиборах по п'яти округах.

Нам потрібні десять тисяч громадських активістів — спостерігачів на виборах. Вмотивованих, безстрашних, згуртованих, підготовлених та освічених. Ось для чого потрібен Майдан. Він має стати тренувальним табором, базою «військових зборів» громадянського суспільства. Уявіть: люди приїжджають з усіх куточків України на кілька тижнів. Живуть тут. Вчаться на практиці порозумінню, довірі, новим відносинам. Кращі юристи, політологи, журналісти, соціологи, військові вчать їх: як протидіяти фальсифікаціям, як складати документи, як вести пропаганду, як захиститися від тиску і насильства, і так далі. Такий собі народний університет свободи і громадянської відповідальності. Оце і буде стратегічний сенс Майдану. Його активне завдання, окрім пасивних чотирьох, що перелічені на початку. Це буде соціальний інститут для довгої гри, стратегія якої нам конче потрібна.

І ще. Майдан — це мережа самоврядних громад. Це модель всієї України, яка має розвиватися як мережа самоврядних громад. І тому модель управління Майданом повинна стати прообразом моделі управління новою країною. Майдан — це нова мережева структура для країни ХХІ сторіччя, де випробовуються нові підходи і нові суспільні відносини.

І тоді нова країна проросте крізь стару, як свіжа трава проростає крізь потрісканий асфальт.